В.С.Сідак, В.С.Степанков „З історії української розвідки та контррозвідки”(нариси). –К., Інститут СБ України, 1995 – 201 с.
Книга є першою спробою комплексного вивчення процесів зародження і становлення української розвідки та контррозвідки. Предметом дослідження авторів стала діяльність спеціальних служб у 1648 – 1654 та 1917 – 1920 роках.
Саме у цей час визвольні змагання українського народу досягли найвищого рівня розвитку й відбувалися у формі національних революцій. Незважаючи на відмінність історичних епох, спільними для них були головний зміст і мета боротьби – утворення незалежної держави. Саме в умовах революційного процесу відбувалося становлення спецслужб і вони відігравали важливу роль у захисті національних інтересів України.
Однотипність обставин виникнення спеціальних служб та найголовніших завдань, які їм доводилося виконувати у ці періоди, становлять собою той логічний стрижень, який дозволив об’єднати виклад подій складових частин книги в одну сюжетну лінію.
В.С.Сідак „Національні спецслужби в період Української революції 1917 – 1921 рр. (невідомі сторінки історії). – К., Видавничий дім „Альтернативи”, 1998. – 320 с.
Дослідження присвячене утворенню й становленню розвідки та контррозвідки, інших спецслужб національних державних формацій 1917 -1920 років: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР, ЗУНР та Державного Центру УНР в еміграції.
Залучення великого масиву документальних друкованих джерел, мемуаристики та раніше не відомих архівних матеріалів дало авторові змогу досягти максимальної об’єктивності при висвітленні складних історичних подій, виважено оцінити здобутки й помилки тогочасних національних спецслужб у боротьбі за державність України.
Книга розрахована на істориків, юристів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться історією України.
Г.Ковтун „Философия разведки». – К., Видавничий дім „Президент”, 2001. – 629 с.
У збірнику доктора юридичних наук, генерал-майора у відставці, колишнього керівника української розвідки (1991 – 1992 рр.) зібрані висловлювання про розвідку і контррозвідку від давніх часів до наших днів, а також витримки з документів (всього понад 2000 цитувань).
Джерелами цієї колекції висловлювань послужили трактати, дослідження теоретиків та істориків розвідки, мемуари, опубліковані в різний час і в різних країнах, документи з архівів.
При цьому автор-упорядник керувався прагненням найбільш повно подати думки найрізноманітніших особистостей: розвідників, політиків, відомих агентів, дослідників, письменників і журналістів.
М.П.Вавринчук, В.С.Шевченко „Людина з легенди”. – Хмельницький, „Поділля”, 2005. – 127 с.
В історико-біографічному нарисі розповідається про уродженця Поділля, колишнього розвідника, Героя Радянського Союзу Миколу Архиповича Прокоп`юка. У 20 – 30-х роках минулого століття він працював на різних посадах в органах державної безпеки на Хмельниччині, в Харкові, Києві, у тому числі в іноземному відділі. У 1937 – 1938 роках був помічником резидента радянської зовнішньої розвідки в Барселоні, одночасно виконуючи обов’язки радника республіканських військ і командира інтернаціональної партизанської бригади.
Перед початком Великої Вітчизняної війни протягом двох років перебував з розвідувальною місією у Фінляндії, де у 1941 році разом з іншими радянськими дипломатичними представниками був депортований і згодом обміняний на групу фінських дипломатів.
Під час війни М.А.Прокоп`юк займався підготовкою розвідувально-диверсійних груп і їх засиланням у глибокий тил ворога, а також тривалий час сам командував такими загонами, які успішно діяли на території України, Польщі і Чехословаччини. У 1944 році із спеціальним завданням перебував у Китаї. Після війни кілька років працював у Німецькій Демократичній Республіці, допомагаючи формуванню органів держбезпеки.
Автори книги – подільський письменник В.Шевченко і генерал-майор СБ України М.Вавринчук на підставі документальних матеріалів вперше так детально розповіли про життя і діяльність колишнього розвідника.
В.Завалішина, М.Смєшнов „Його звали Зорич”. – Київ, Видавництво політичної літератури, 1965. – 96 с.
На початку 1943 року органи державної безпеки перейшли до формування оперативно-чекістських груп з 5–10 осіб, які закидалися у тил ворога на бази партизанських загонів і з’єднань.
Ці опергрупи вели розвідувальні й контррозвідувальні операції, вербували агентуру та просували її у військові й адміністративні органи окупантів. Так робилося і згодом, коли радянські війська наблизилися до кордонів країн Східної Європи. На теренах Польщі, Чехословаччини, Угорщини 1944 року діяло декілька спеціальних оперативних груп.
Одним з учасників таких формувань, які на завершальному етапі Вітчизняної війни діяли проти фашистів на землях Польщі й Словаччини, був Олександр Пантелеймонович Святогоров, який залишив помітний слід в історії розвідки.
У документальній повісті розповідається про деякі операції, в яких він брав участь.
М.Гречка „Время разное, исход один”. – К., 2003. – 388 с.
Автор книги Михайло Якович Гречка народився у 1949 році на Черкащині. За фахом – юрист. Тривалий час працював у зовнішній розвідці. Полковник запасу. Перебував у ряді країн Азії і Європи. Володіє німецькою мовою і фарсі. Нині займається геополітикою, очолює науково-філософський центр „Євро - Азія - ІІІ тисячоліття”.
Змальовані у художньому творі події відбуваються наприкінці 70-х років у країнах Центральної Азії. Одна з таємничих міжнародних організацій намагається посіяти конфронтацію між двома супердержавами у цьому регіоні, переслідуючи свої корисливі інтереси. Герой книги – представник спецслужби, який виконує відповідальне завдання державної ваги, опиняється в гущі подій. Завдяки спеціальній професійній підготовці йому вдається одержувати інформацію стратегічної важливості про назріваючу змову проти своєї країни.
