Андрій Мельник у документах і світлинах з архівного фонду Служби зовнішньої розвідки України

У зв’язку з перевезенням останків Голови ОУН Андрія Мельника і його дружини Софії Федак-Мельник із Люксембургу до України та урочистим перепохованням на Національному військовому меморіальному кладовищі Служба зовнішньої розвідки України публікує низку документів і світлин із п’ятитомної агентурно-оперативної справи, яку органи нквс / кдб упродовж кількох десятиліть вели на Провідника ОУН. Ці матеріали свідчать про те, що А. Мельник у всі періоди історії був небезпечним для кремлівського керівництва, оскільки за жодних обставин не припиняв боротьбу за відновлення незалежності України.

Багаторічний Голова ОУН Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року. В архівних документах Служби зовнішньої розвідки України зазначається, що про його смерть одразу доповіли голові республіканського кдб Віталію Нікітченку. До цього додавалася роздруківка з випуску радіостанції «Свобода», у якій повідомлялося: «Українська політична еміграція зазнала болючої втрати. 1 листопада на 74-му році життя в Німецькій Федеративній Республіці помер голова Проводу українських націоналістів полковник Андрій Мельник. Андрій Мельник брав активну участь у визвольних змаганнях України 17–20 років як полковник Січових Стрільців і як шеф штабу Дієвої армії Української Народної Республіки. За свої націоналістичні переконання він сидів у в’язницях панської Польщі та в концтаборах гітлерівської Німеччини. Один з найвидатніших українських діячів на чужині полковник Андрій Мельник до кінця життя незмінно очолював Провід українських націоналістів. Похорон відбудеться наступної суботи в Люксембурзі, де Андрій Мельник постійно жив».  

У повідомленні із закордонної резидентури кдб срср ішлося про те, що українські націоналісти призначили похорон на 7 листопада. У зв’язку з цим В. Нікітченко зробив таку резолюцію: «7.11.1964. Напевне спеціально цю дату обрали для проведення своєї антирадянської діяльності». То був день відзначення чергової річниці жовтневої революції 1917 року. Відтак малося на увазі, напевне, що в ОУН навмисне хотіли у такий спосіб символічно влаштувати похорони срср і зневагу до радянського свята.

Насправді, все було набагато прозаїчніше. А. Мельник помер у Кельні (Німеччина). У близькому оточенні обговорювалося питання про місце поховання. Один із варіантів – у Роттердамі, на тому ж самому цвинтарі, де був похований Євген Коновалець. Проте бажанням А. Мельника було, щоб його поховали на цвинтарі в Люксембурзі, де вже спочила мати його дружини, пані Марія Федак. Він заздалегідь зарезервував на тому цвинтарі місце для себе та своєї дружини. Відтак на вирішення цього питання, перевезення та інші процедури пішло більше часу.

Ця фобія вбачати антирадянську спрямованість навіть там, де цим і не пахло, міцно сиділа в головах. Навіть мертвий Андрій Мельник не давав спокою кдб.   Про все це збереглися свідчення в архівних фондах СЗРУ, а так само матеріали про його розшук, стеження, зокрема й зроблені агентами прихованою камерою або здобуті іншим шляхом, підготовку наприкінці 1944 року операції з його ліквідації 4-м (розвідувально-диверсійним) управлінням нкдб урср. Ці та інші документи дають змогу доповнити історію життя і діяльності Андрія Мельника, яка віддзеркалює увесь драматизм і специфіку минулої епохи та важкої, нерідко кривавої, боротьби за незалежність України.

(Джерело: ГДА СЗРУ. – Ф. 1. – Спр. № 11332)