На росії некромантія стала форматом державної аналітики

Провладне російське суспільно-політичне видання опублікувало «посмертне інтерв'ю» з володимиром жириновським. Редакція звернулася до медіума, той «викликав дух» політика – і дух без зайвих формальностей прокоментував терміни завершення воєн, запевнив у неможливості глобального конфлікту та порадив садити картоплю. Матеріал вийшов без тіні іронії у повноцінному форматі експертної аналітики й аудиторія проковтнула.

Це не маргінальний курйоз. Це робочий медіапродукт для країни, де телевізор досі формує картину світу, а критичне мислення методично витісняється з публічного простору десятиліттями. Читач, який щовечора дивиться соловйова, органічно сприймає інтерв'ю з покійником – реєстр той самий, логіка не відрізняється.

Паралельно в москві відкрилася виставка, присвячена жириновському. Літнім відвідувачам – основній демографічній групі путінського електорату – пропонують слухати «пророцтва», перевдягатися в піджаки політика, співати в караоке та вступати до партії лдпр. Окрема експозиція документує «здійснені передбачення» як свідчення майже надприродних здібностей. Черги є.

Аудиторія, яка десятиліттями споживала пропаганду як новини, не розрізняє містику й аналітику, і не тому, що не може, а тому, що ніколи не мала причин вчитися це робити. Держава подбала.

У цьому контексті органічно виглядає й інший московський атракціон: у самому центрі столиці десятиліттями лежить незахоронений забальзамований труп – і жодна з дискусій про поховання так і не доходить рішення. Мертві на росії працюють. Іноді навіть дають інтерв'ю.