Новий рівень цензури на росії: під обмеження потрапили спортивні фанати і пушкін

На росії продовжується розширення політики обмежень, пов’язаних із так званими традиційними цінностями, які дедалі більше охоплюють не лише культуру та медіа, а й найнесподіваніші сфери суспільного життя. Останні зміни вже торкнулися правил поведінки на офіційних спортивних заходах. Вони передбачають заборону банерів і прапорів, що можуть не відповідати цим цінностям або навіть потенційно когось ображати. Формулювання залишаються розмитими, що створює широке поле для довільного трактування та посилює контроль над фанатською культурою.

Оновлені норми також розширюють перелік заборонених форм образ, тепер під обмеження підпадають висловлювання щодо «належності до соціальної групи». Це доповнює вже чинні заборони за ознаками раси, статі, релігії чи походження. Таким чином, навіть традиційна атрибутика вболівальників може стати предметом цензури, якщо її зміст визнають таким, що суперечить офіційно затвердженим цінностям.

Посилення контролю над фанатською творчістю може бути пов’язане з побоюваннями російської влади щодо неконтрольованих форм протестного гумору та політичних гасел. Зокрема, згадують популярне серед українських уболівальників скандування «путін – ху*ло», яке свого часу стало вірусним і поширилося далеко за межі стадіонів. У цьому контексті нові обмеження розглядають як спробу запобігти появі подібних явищ на росії та мінімізувати репутаційні ризики для керівництва країни.

Паралельно посилюється контроль у книжковій сфері. Після змін законодавства, що передбачають відповідальність за згадки про наркотики у творах, видавці почали масово маркувати книги позначкою «18+» або додатковими попередженнями. Це торкнулося навіть класичної літератури: відповідні позначки вже з’явилися на творах пушкіна та чехова. У деяких випадках навіть ідеться про збірки, що входять до шкільної програми.

Експерти зазначають, що фактичного єдиного списку заборонених книг на рф не існує. Натомість формується ситуація, коли самі видавництва змушені проводити внутрішню цензуру, оцінюючи ризики штрафів і можливі втрати. У результаті рішення про вилучення чи обмеження доступу до творів дедалі частіше ухвалюються не на основі чітких правил, а з міркувань економічної доцільності та правової невизначеності.