Федір Боржинський

Боржинський Федір Кіндратович (Федір Демидович Макушек, Федір Конрадович Боржимський) народився 3 лютого 1879 року в селі Верхнячка Уманського повіту Київської губернії. У 1900–1902 роках навчався у Чугуївському піхотному юнкерському училищі, після чого проходив службу у 51-му піхотному Литовському полку (Сімферополь). У 1904 році був переведений до 7-го Східно-Сибірського стрілецького полку,  у складі якого брав участь у російсько-японській війні, був поранений. Упродовж 1905–1909 років навчався у Східному інституті, який готував військових розвідників для роботи на Далекому Сході. Володів японською, китайською, англійською, монгольською, бурятською мовами. У 1910–1914 роках займався розвідувальною роботою в Монголії, Китаї та на Далекому Сході. За особливі заслуги перед монгольським і російським урядами дістав титул барона.

Брав участь у Першій світовій війні. У роки національно-визвольної боротьби за незалежність України підтримав ідею проголошення української державності. У червні 1918 року був призначений українським державним консулом у П’ятигорську. 20 вересня того ж року отримав від гетьмана Скоропадського звання полковника і призначення повноважним представником Української Держави на Кубані. Одразу після призначення розгорнув активну роботу, спрямовану на утвердження в краї доброзичливого ставлення до України, об’єднання співвітчизників навколо посольства, видання власної газети.

У своїх таємних звітах Ф. Боржинський постійно інформував про визрівання конфлікту між кубанським урядом і командуванням Добровольчої армії, що грубо порушувало традиційне козацьке самоврядування. Звертав увагу на те, що проти молодої Української Держави на Кубані розгортається справжня інформаційна війна, яку ведуть представники російських шовіністичних організацій. Від імені українського посольства він рішуче засуджував такі дії представників Добровольчої армії, неодноразово готував ноти з протестом проти залучення кубанських козачих частин до бойових дій на українському фронті. Та це лише дратувало близьке оточення Денікіна, яке, зрештою, знайшло привід, аби поквитатися з непоступливим українським послом.

Після того, як на зміну гетьманові Павлу Скоропадському в Україні прийшла Директорія, Ф. Боржинський вирішив їхати до Києва, аби отримати інструкції щодо подальшої роботи на Кубані. Після прибуття на залізничну станцію Волновахи дипломатичний вагон оточив озброєний загін денікінців. Посол і увесь його супровід був заарештований.

Ф. Боржинського намагалися схилити до переходу на бік Добровольчої армії і подальшої участі в збройній боротьбі в її лавах за відновлення «єдіной і нєдєлімой росії», але він рішуче відмовився від цього.

Розстріляний 14 лютого 1919 року на околиці Юзівки (нині – Донецьк). Місце поховання невідоме.