Дефіцит пального поставив під загрозу жнива на росії

росія входить у жнива 2026 року з дефіцитом дизельного пального, що ставить під загрозу і темпи збирання врожаю, і виживання дрібних господарств. Найгостріше проблема відчувається на півдні рф, у краснодарському та ставропольському краях, ростовській області, де зернові дозрівають раніше, ніж в інших регіонах. Паливний голод зафіксовано також у липецькій, воронезькій, тамбовській, свердловській областях, у якутії та башкортостані.

Темпи збиральної кампанії відстають від минулорічних мало не втричі. Станом на 1 липня на росії обмолочено лише 1,3–1,5 млн га проти 4,2–4,6 млн га на ту саму дату 2025 року. Заступник голови уряду дмитро патрушев публічно заперечив наявність системних проблем зі збиранням, проте жодних конкретних цифр щодо обмолоченої площі чи валового збору зерна порівняно з минулим роком так і не навів.

Паливна криза накладається на скорочення посівних площ. Станом на 1 червня ярими культурами засіяли на 11,3% менше землі, ніж торік, озимими на 7,4% менше.

Дефіцит пального підвищує ризик зриву оптимальних агротехнологічних строків. Після дозрівання зернових на збирання відводиться лише 7–10 днів, далі зерно починає осипатися, а дощі можуть узагалі не дати комбайнам вийти в поле. Представники апк ростовської області вже оцінюють можливі втрати врожаю через зрив строків приблизно у 15%.

На АЗС тим часом вишиковуються черги, а продаж дизелю нормують: 20–200 літрів на одного покупця, заправити пальне в резервуари чи інші ємності часто відмовляються взагалі. Для порівняння, один комбайн за зміну спалює до 300 літрів солярки, тож встановлені ліміти не покривають навіть одного повного робочого дня.

Найважче доводиться віддаленим районам. У якутії фермери змушені долати 200–300 км, щоб придбати ті самі 200 літрів пального, обсягу, якого вистачає приблизно на одну зміну роботи техніки.

Найбільш незахищеними в цій ситуації виявляються малі та середні господарства без власних паливних резервів і довгострокових контрактів з нафтопереробними заводами.

Наслідки очевидні: втрати врожаю, погіршення якості зерна і подальше падіння рентабельності дрібних виробників, для яких пальне вже й так становить близько 20% собівартості зерна. Найвищі ризики залишаться в регіонах зі слабкою паливною інфраструктурою, великими відстанями між АЗС і господарствами та обмеженими можливостями зберігати запаси.