Демпінг із Пекіна руйнує російські потужності: індустрія кремнію на межі зникнення

російська індустрія металевого кремнію переживає найглибшу кризу за останні роки: виробництво в 2025 році скоротилося приблизно на третину. Головний чинник – агресивна цінова політика китаю та хронічне надвиробництво, яке дає змогу Пекіну продавати кремній за демпінговими ставками й фактично витісняти російських виробників із власного внутрішнього ринку.

Найбільший російський виробник, АТ «Кремній», оголосив про повне припинення роботи з січня 2026 року. Інший ключовий гравець – «Кремній-Урал» – поки ще зберігає виробництво, але працюватиме із суттєвим недовантаженням. Обидва підприємства заявляють про абсолютний незахист внутрішнього ринку від китайського імпорту, хоча кремль офіційно позиціонує відносини з Пекіном як «всеосяжне партнерство та стратегічну взаємодію».

Ситуацію погіршує структура російського попиту. В рф металевий кремній здебільшого споживає кольорова та чорна металургія для виробництва сплавів. На глобальних ринках цей матеріал має значно ширше застосування – передусім в електроніці, виробництві напівпровідників і сонячних панелей. Проте високочисті компоненти для цих галузей росія майже не виробляє: країна не має необхідних технологій та імпортує більшу частину продукції з Китаю.

Стратегічний дисбаланс лише підсилює кризу. Китайські підприємства можуть покрити річний попит рф на металевий кремній менш ніж за три тижні роботи. На цьому тлі інвестори не вбачають сенсу вкладати кошти в модернізацію російських потужностей, які неконкурентоспроможні порівняно з китайським масштабом виробництва та собівартістю.

Як наслідок – російська галузь опиняється під системною загрозою: внутрішній ринок заповнює дешевий китайський кремній, власні виробники скорочують або зупиняють діяльність, а уряд, через політичну чутливість відносин із Пекіном, уникає будь-яких протекційних кроків. Такий розклад фактично консервує залежність росії від Китаю як у сировинних, так і в технологічних сегментах виробничого ланцюга.