кремль видав кризу китайського ринку нерухомості за власну перемогу

Нещодавні заяви віцепрем’єра рф марата хуснулліна про те, що росія нібито випередила Китай за обсягами будівництва житла на душу населення, виявилися черговим маніпулятивним трюком кремлівської пропаганди. Заявляючи про «рекордні» 108 млн. кв. м, російські урядовці просто використали зручну статистичну аномалію, зіставивши власні максимальні показники з найглибшим спадом у новітній історії КНР.

Головний секрет «успіху» рф полягає у виборі моменту для порівняння. З 2021 року китайський сектор нерухомості переживає масштабну кризу, пов’язану з банкрутством найбільших девелоперів та навмисними діями Пекіна зі здуття «будівельної бульбашки». В результаті обсяги введення житла в КНР тимчасово впали до 0,5–0,6 кв. м на людину. росія ж, вийшовши на піковий показник у ~0,75 кв. м на душу населення, подає це як глобальну перемогу, повністю ігноруючи той факт, що порівнює свій поточний максимум із найнижчою точкою китайського ринку за останні 20 років.

Окрім вибіркової статистики, російська сторона замовчує реальний стан житлового фонду. Протягом двох десятиліть будівельного буму Китай зводив від 1 до 1,4 млрд. кв. м щороку, завдяки чому середня забезпеченість житлом у китайських містах перевищила 40 кв. м на особу. Натомість на росії цей показник досі тупцює на позначці близько 28–29 кв. м. Китайці фактично вже розв’язали базову житлову проблему для свого населення, тоді як рф лише намагається наздогнати параметри, які в Азії давно стали нормою.

Ще один фактор, який розкриває маніпуляцію – якість та походження самих російських «квадратів». Більшу частину від задекларованих росією рекордних обсягів становить індивідуальне житлове будівництво. Значна кількість цих метрів – це не нові будинки, зведені кранами та забудовниками, а давно існуючі дачі та самобуди, які росіяни просто легалізують на папері через так звану «дачну амністію».

Подібне штучне порівняння з «дружнім» Китаєм є вкрай показовим. Попри офіційну риторику москви про «безмежне партнерство» та стратегічний союз із Пекіном, у російському політикумі досі простежується комплексна потреба доводити свою вищість і мірятися здобутками із «старшим братом». Намагання самоствердитися за рахунок викривленої статистики викриває приховане суперництво та ревнощі росії до країни, яку вона публічно називає своїм головним другом, але насправді сприймає як недосяжного конкурента.