Мільйон тонн у резервуарах і нуль у стратегічних запасах: нафтовий парадокс білорусі

лукашенко роками хизується енергетичною незалежністю. Але насправді вся ця конструкція тримається на одному простому факті: білорусь виробляє нафтопродуктів утричі більше, ніж споживає.

мозирський НПЗ і новополоцький «нафтан» разом переробляють близько 15 млн тонн нафти на рік. Внутрішній ринок з'їдає лише 4,125 млн тонн, що трохи більше чверті від можливостей галузі. Решта – на експорт. Ця надлишковість і є причиною того, що зупинка навіть одного з двох заводів навряд чи спричинить черги на АЗС. Другий завод фізично здатний закрити всі внутрішні потреби країни і ще матиме резерв потужності, адже обидва підприємства досі не працюють на максимумі.

Є, втім, одне слабке місце. мозирський НПЗ – монополіст у виробництві преміального бензину: звідси виходить понад 80% АІ-95 і весь АІ-98. Якщо стане саме він, а не «нафтан», асортимент на ринку звузиться.

Окрема розмова – резервуарна мережа. «гомельтранснефть дружба» тримає в мозирі й полоцьку парки на понад 1,1 млн кубометрів – це близько 900–950 тис. тонн нафти. Ще до 250 тис. тонн готового пального розосереджено по складах «белоруснефти». Сумарно – орієнтовно 1,15–1,2 млн тонн буфера. Для контексту: ще 2019 року під час скандалу із забрудненою російською нафтою у резервуарах зафіксували 1,3 млн тонн; і це до подальшого розширення потужностей.

Однак головна вразливість системи – зовсім не паливна безпека населення. Нафтопродукти є одним із найбільших джерел валютних надходжень білорусі. Зупинка заводу – це різке падіння експорту. А скорочення експортного прибутку нафтянки в білоруській практиці має конкретний наслідок: дорожчає бензин усередині країни. Такий причиново-наслідковий зв'язок фіксували вже неодноразово – і цьогорічне підвищення цін на АЗС пояснюють тим самим механізмом.

Щодо російського виміру цієї історії. Нафта, яку переробляють мозир і «нафтан», – російська. росія постачає сировину, білорусь переробляє і продає готові нафтопродукти на зовнішні ринки, а виручку ділять між собою – через субсидії, знижки і міжурядові домовленості, які кремль використовує як інструмент утримання мінська у фарватері своєї політики. Будь-який збій у білоруській нафтопереробці автоматично означає, що частина російської сировини просто не знаходить свого переробника і, відповідно, не конвертується у валюту.

Для росії, яка вже задихається під тягарем санкцій і війни, це не абстрактна загроза. москва і без того втратила значну частину традиційних ринків збуту нафтопродуктів – і білоруський коридор залишається одним із небагатьох відносно стабільних каналів. Скорочення переробних потужностей у білорусі б'є по цьому каналу безпосередньо: менше переробки – менше білоруського експорту – менше попиту на російську нафту – менше валюти в росії.

Питання стратегічних резервів на папері піднімалося неодноразово. У 2021 році «белнефтехим» пропонував зобов'язати оптових постачальників тримати місячний запас пального. Не прийняли… лукашенко давав аналогічні доручення ще на початку 2020 року на хвилі нафтової сварки з москвою. Теж нічого…

Відтак картина є такою: від паливного колапсу білорусь захищена непогано, принаймні в короткостроковій перспективі. Але будь-який серйозний удар по нафтопереробці негайно відобразиться на держбюджеті мінська, а з невеликим запізненням – на валютних надходженнях москви. кремль збудував систему, в якій білоруська нафтопереробка працює на російські інтереси. Тепер ця залежність стала обопільною – і вразливою з обох боків.